Реферат: Ранні національні релігії

Ранні національні релігії — це такі релігійш вірування, що охоплювали своїм впливом верхні й середні шари населення у межах однієї національної держави. До ранніх національних релігій відносять усі релігії, які в літе­ратурі позначають за допомогою префіксів "старо-", "давньо-": староєгипетську, староіндійську, старо­грецьку, староперсидську, староримську та інші.

Історичним підґрунтям виникнення та існуван­ня ранніх національних релігій був рабовласниць­кий лад. Ці релігії існували в умовах, коли була можливість тримати найбільш пригнічені шари су­спільства (рабів) у покорі завдяки лише грубому насильству. Зазначимо такі основні риси ранніх національних релігій.

1. Відсторонення від офіційного культу низів суспільства. У всіх цих релігіях до культових від­правлень не допускалися раби, а в окремих випад­ках — і частина сільської бідноти. Таке відсторонення низів від офіційного культу в староіндійській релігії, наприклад, наочно ілюструвалося термінами "різно-народжені" і "двічінароджені". Раби і сільська бід­нота, які належали до нижчих шарів (каст), вважалися "різнонародженими". їх породила мати. "Двічінарод-женими" вважалися ті люди, яких, по-перше, наро­дила мати, а по-друге, вони пройшли через обряд по­свячення богам, тобто "друге народження".

2. Порівняна маложивучість.

Мається на увазі та обставина, що давні на­ціональні релігії існували тільки в межах рабовлас­ницького суспільства. Як тільки рабовласницьке суспільство вичерпувало себе, на зміну їм приходили або пізні національні, або світові релігії.

Возможно вы искали - Реферат: Православна церква в Україні

3. Суворий політеїзм. Усі ранні національні релігії були політеїстичними (від грецьк. роїу — багато, Оіеоз — бог), тобто багатобожні.

Серед багатьох богів, як правило, виділялася не­велика група головних, а серед них — верховний бог. Останнього шанували як царя богів і людей, установ­ника і охоронника законів. Інші головні боги вважа­лися його помічниками, які відповідали за окремі Ділянки земного і "потойбічного" життя.

4. Зародження вчення про загробну (посмертну) віддяку, тобто наявність причинного зв'язку між по­ведінкою людини в земному житті і її долею у за­гробному житті. Це вчення визнає посмертну винаго­роду для одних людей (праведників) і посмертну кару для інших (грішників).

У ранніх національних релігіях вчення про по­тойбічну (загробну) віддяку існує поки що в нерозви-неному вигляді: віддяка пропагується не всіма ре­лігіями, не всіма течіями всередині цих релігій і не на всіх етапах їхнього розвитку. До того ж ранні національні релігії навіть у тих випадках, коли вони викликали і пропагували загробні віддяки, не обіцяли .небесної винагороди найбільш пригнобленому шарові населення — рабам.

5. Обов'язковість і складність жертвоприношень. В жертву богам приносили: пшеницю, виноград, млинці, мед, молоко, вино, пахучу траву, дику птицю, півнів, кіз, овець, свиней, биків, собак, коней.

Похожий материал - Реферат: Геохімія цинку в умовах полісся і лісостепу

Чимало національних релігій знали і людські жертвоприношення. За повідомленням Плутарха (46— 125 рр.), жителі Карфагена, які були прихильниками давньофінікійської релігії, в жертву богу війни Моло­ху приносиш!, наприклад, не тільки військовополо­нених, а й власних дітей-первістків.

Є також: відомості про людські жертвоприношен­ня у, давньовавилонській, давньоєгипетській, давньо­грецькій, давньомексиканській та ряді інших ранніх національних релігій.

Релігії Стародавнього Єпшту. Наприкінці IV тис. до ;н. е. невеликі племінні, державні утворення в долині річки Ніл — номи — об'єднуються під вла­дою єдиного царя — фараона. Так виникла Старо­давня єгипетська держава, яка нараховувала ЗО ди­настій фараонів і проіснувала до 332 р. до н. е., ко­ли була завойована А. Македонським (336—323 рр, до н. е.).

Релігійні уявлення Стародавнього Єгипту склали­ся ще в ноліах, де в культах номових богів переважа­ли тотемізм і магія. Пережитки тотемізму залишилися і у загальноєгипетській релігії, яка склалася внаслідок державного об'єднання номів. До числа найбільш ав­торитетних тварин, що обожнювалися, відносилися бик Апіс, корова Ісіда, баран Хнум, крокодил Себек, кішка Баст, шакал Анубіс, соколи Гор, Ібіс, Тот. Піз­ніше єгипетські божества стали набувати антропо­морфних рис, але зооморфізм не був повністю від­кинутий і, наприклад, богиня Баст зображувалася у вигляді жінки з головою кішки, а бог Тот — у ви­гляді чоловіка з головою Ібіса.

Піднесення того чи іншого політичного і релігій­ного центрів, в результаті приходу до влади різних династій фараонів, супроводжувалося набуттям за-гальноєгипетського значення місцевих культів. Так, під час правління V династії загальноєгипетського значення набуло геліопольське божество Ра (бог сон­ця). В епоху середнього царства домінує інший бог сонця — Амон. Осиріс як бог мертвих витісняє з кінця III тис. до н. е. іншого покровителя помер­лих — Анубіса. Саме Осиріс перебував у витоків ви­никнення в Єгипті культу вмираючого і воскресаю­чого бога, якого вбив його брат Сет, бог скотарства, і воскресив син, бог Гор.

Очень интересно - Реферат: Лікування хворих з інфекцією

Крім землеробських, чільне місце у дав­ньоєгипетській релігії належало і культам космічних сил. Вони представлені богом землі Гебом, богинею неба Нут, яку підняв і підтримує бог повітря Шу. Від Геба і Нут народжуються Ісида та Нефтида, Осиріс і Сет. Крім них, у створенні світу беруть участь бог сонця Амон і богиня вологи Тефнут. Таким чином, створюється один з найстаріших пантеонів дав­ньоєгипетських богів, так звана еннеада, яка панує у всьому Єгипті і незмінно присутня у релігійних тек­стах.

З космічними культами тісно пов'язані солярні релігійні уявлення. Сонячні боги — Ра і Амон ведуть боротьбу зі злом, що ототожнюється з чудовиськами, особливо із зміями. Вони також відповідають за зміну пір року. Періодично Тефнут, дочка Ра, вступає в з Щу, що знаменувало собою припинення посухи д народження природою нових багатих плодів. Свято повернення коханої дочки Ра відмічалося в Єгипті і в історичний період. В календарях воно зва­лося "днем виноградної лози і повноти Нілу".

Релігія Стародавнього Єгипту мала розвинуту міфологію, включаючи поклоніння численним фети­шам, велику роль у ній відігравала магія. Так, на по­чатку першого місяця весни проходили численні містерії Осиріса. У спеціальному приміщенні храму розміщувалась зроблена з глини фігура бога, засіяна зерном. До початку свят його зображення вкривалося зеленими паростками, що символізувало воскресіння. Жриці в образі Ісиди і Нефвдци через магічні заклинан­ня зображували пошуки, оплакування і поховання бога.

Створення інституту жрецтва сприяло виникнен­ню у Стародавньому Єгипті храмової організації. Як особлива соціальна група, жрецтво сконцентрувало у своїх руках велику владу і було досить впливове. Воно брало участь у керівництві державою, входило до поч­ту фараона, приводило до влади одні фараонські ди­настії й скидало інші. Жреці внесли помітний вклад у накопичення астрономічних, математичних і медич­них знань. За цих часів будувалися величні храми, зводилися статуї богів, розроблялися складні й уро­чисті релігійні церемонії, пишні ритуали.

Один з них — культ померлих — демонструє спе­цифічні уявлення єгиптян про потойбічне життя. По­мерла людина вважалася сплячою і тому потребувала їжі, домашнього начиння. Звідси виникає ідея збере­ження тіла і мистецтво муміфікації. Для найбільш впливових осіб споруджуються грандіозні гробниці — піраміди. Найвідомішою серед них є піраміда фарао­на IV династії Хеопса. Вона займає площу понад 5 га і сягає висоти 146,5 м. її складено з 2300 тис. від­шліфованих кам'яних брил, вагою 2,5 т кожна. В цих культових спорудах вражають не лише розміри, а й якість роботи. Настінні розписи високого художнього рівня реалістично зображували земне буття померло­го, який потребував уваги до себе і після смерті. Релігійний культ померлих, як бачимо, продовжував вікові традиції єгиптян, підтримання яких було по­всякденною потребою.

Вам будет интересно - Реферат: Непал

Лише після завоювання Єгипту персами (525 р. до н. е.) та А. Македонським релігії Стародавнього Єгипту поступаються місцем спочатку елліністичним куль­там, а потім — християнству та ісламу.

Релігії народів Дворіччя. Цивілізація народів Дво­річчя сформувалась приблизно в середині IV тис. до н. е. Вона знала різні царства, що розквітали і зане­падали, різні династії і столиці — Шумер, Аккад, Ур, Ларс і, нарешті, Вавилон та Ассирію.

В шумеро-аккадський період релігійні уявлення мали політеїстичний характер. Пантеон антропо­морфних богів очолював бог неба Ан. Величне небо, що оточувало людину з усіх боків, сприймалося як щось священне, яке потребувало вільного, зумовле­ного бажаннями власної душі, підпорядкування. Ен-ліль — друге божество — вважалося богом грому і повітря. Енкі — володар підземних вод і світового океану, пізніше набуває статусу божества мудрості. Набуває поширення в цей час культ богині-матері. Як активний початок в народженні, плодючості, по­стійному оновленні рослинності, проростанні зерна, збільшення кількості домашнього скота і продовженні людського роду, вона — Нінмах, Нінту, Мамо, Ма­мі — "велика цариця", "цариця богів", сила землі, мудрість. З появою семітів кількість богів у цьому регіоні значно збільшується. Дослідники нараховують до 3 000 імен богів, серед яких помітна певна ієрар­хія. Слідів тотемізму в шумерській релігійності прак­тично немає. Про його залишки свідчить невелика кількість знахідок зображень людиноголового бика, крилатих левів, орла з лев'ячою головою.

На початку другого тисячоліття у Дворіччі зростає роль Вавилону, який досягає небаченого розквіту за Царя Хаммурапі (1792—1750 рр. до н. е.). Відповідно головну роль в релігійному пантеоні починає ві­дігравати вавилонське божество — Мардук. Офіційне жрецтво, роль якого не була такою значною, як у Стародавньому Єгипті, займається виправданням величі Мардука, намагається показати його законним нащадком попередніх богів. До того ж Мардук стає спадкоємцем Енкі не тільки мирним шляхом, а й за правом найсильнішого. За легендою, богиня пітьми Тіамат вирішила згубити усіх богів. Ніхто не нава­жувався боротися з нею. Лише Мардук взяв це на себе, але за умови, що посяде перше місце над всіма іншими богами. Він переміг Тіамат, розрубав її навпіл, створивши небо і землю, а сам став го­ловним богом світу.

Крім Мардука, вавилонсько-ассирійська релігія дуже багато уваги приділяла розробці і поширенню культу вмираючого і воскресаючого бога Таммуза; поширенню міфу про першу людину — Дцама, втра­тою ним безсмертя і гріхопадіння. Певну релігіє-знавчу цікавість викликає міф про потоп, від якого врятувався Ут-Напишім, улюблений жрець бога Енкі, що за порадою останнього побудував ковчег.

Похожий материал - Реферат: Використання графіки Викорисьання графічного режиму в Pascal -основні оператори

Релігійними центрами цивілізацій Дворіччя були храмові організації з численним обслуговуючим пер­соналом — жрецями і жрицями. Жрецтво тримало в руках вавилонсько-ассирійську науку, техніку, куль­туру, літературу і мистецтво, які справили значний вплив на подальший розвиток людства. Саме з вави­лонсько-ассирійських релігійних уявлень багато чого запозичили наступні релігії.

Релігія Стародавньої Індії. Залишки культури Мо-хенджо-Даро у басейні ріки Інд засвідчують, що у цю епоху були культи первісного тотемізму. Люди покло­нялися зооморфним істотам, існував культ дерев. Після вторгнення у середині II тис. до н. е. на старо-давньоіндійські землі арійських племен розпочинається інтенсивний розвиток нових суспільних відносин. В цей час утворюються касти. Релігійні уявлення старо­давніх індійців дістали назву ведичних — від книг Вед (санскр. — "знання"). Стародавні ведичні вірування, брахманізм та індуїзм, що виникли пізніше, вважають Веди "священними" книгами. Початок їх створення сягає у період після вторгнення до країни арійських племен. Протягом наступних десяти століть усна ведична традиція видозмінюється і поповнюється. Запи­сані Веди були лише в першій половині І тис. до н. е.

Об'ємна ведична література поділяється на чотири групи: Самхити, Брахмани, Аран'яки, Упанішади. Та­кий поділ відображує історичну послідовність розвит­ку всієї цієї літератури. Кожна група ведичної літератури не є єдиним цілим. Самхити — це чотири збірки: Ригведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа. Найдавнішою за часом створення і найбільшою за обсягом (1018 гімнів і 1005 віршів) вважають Ригведу. Більшість гімнів присвячено прославлянню богів та сил природи, котрі розглядаються як могутні, мило­сердні, мудрі божества. До них зверталися у прохан­нях і молитвах, їм приносили жертви. Вважалося, що життя людини, її багатство, блаженство і спокій пов­ною мірою залежать від цих жертв. Індійці вірили у багатьох богів: в одному місці Вед вказується, що їх 3399.

Найпоширенішим було поклоніння богові Агні, як першооснові всього існуючого, богові Сонця — Сур'ї і володарю земних і небесних вод, покровителю скотарств — Варуні. Широко визнавався і культ предків.

К-во Просмотров: 137